ФЕОДОСІЙ архієпископ Полтавський і Кременчуцький (Дикун-Ваколюк М. Н.)

ЩИРЕ СЛОВО

ДО ГАЛИЦЬКОЇ

МОЛОДІ

Дано в Полтаві року Божого 1995

лЯКА ПРОПОВІДЬ, ТАКА І ВІРА╗

(1 Кор. 15, 11).

У 1996 році виповнюється 400 літ з дня підписання БРЕСТСЬКОЇ УНІЇ. Я думаю, що настав час, щоб заговорити про те, ЯК, ЧОГО І КИМ була запроваджена у нас ця унія Ч чужа для нашого народу віра.

Ні для кого не секрет, що Україна з її природними скарбами, чудовим кліматом завжди була лакомим куском для багатьох загарбників, в тому числі і поляків.

Як королівська, так і панська Польща завжди зазіхала на нашу землю. Проте, неможливо було підкорити наш волелюбний народ за допомогою зброї, бо проти шаблі завойовника була козацька шабля, проти гармати була гармата. Сила розбивалася об ще більшу силу. І тоді в хід пішли хитрість і лукавство.

Ще за часів сивої давнини один тиран говорив: лЯкщо хочеш завоювати народ, знищ його святині╗. Саме цією дорогою і пішли польські королі, навчені єзуїтами. Ціль була проста: зробити українців католиками, а католик згодом почуватиме себе поляком. Отже, де живуть католики, там земля польська. Україна таким чином перестала б існувати, а замість неї була б велика Польща лод можа до можа╗, себто від моря Балтійського До моря Чорного.

Та не так-то просто було православного перетягнути в католицизм, бо в уяві українця ця релігія тісно пов'язувалася з обманом, насильством, здирством, жорстокістю, війною, вбивством.

В тексті українського гімну є такі слова:

лЗ наших предків шкіру дерли,

На палі вбивали,

А таки нас не пожерли

Вороги лукаві...╗

Тепер цей куплет пропущено. І жаль. Бо в ньому розповідається про те, яким чином поляки та єзуїти накидали нам свою віру: тоді з наших предків шкіру дерли і на кілки їх саджали. Часом ми чуємо, як кажуть: лЙому залили за шкіру сала╗, Ч нині не кожен знає, що це таке. А воно ось що: колись поляки тим, хто не хотів переходити в католицизм, підрізували на животі або на спині шкіру і туди заливали із сковорідки гаряче розтоплене сало. Та ці методи не принесли успіху католикам. Не допомогли ні кілки, ні гаряче сало. Занадто грубою була єзуїтська лпроповідь╗. І тоді вони змінили тактику. Православним почали говорити: лВи залишаєтесь православними. Носіть свій духовний одяг, ризи, бороди, служіть слов'янською мовою, але за богослужінням моліться за папу римського, тоді він матиме до вас ласку, поможе вам, боронитиме ваші землі, а ваші єпископи сидітимуть у Варшаві в сеймі поруч з біскупами╗.

Деякі клювали на цей огидний єзуїтський обман. Унія мала бути мостом з одностороннім рухом Ч з православ'я в католицизм лбардзо прошем╗ (ласкаво просимо), але з католицизму в православ'я Ч зась! Скорше тебе на кілок посадять, в мідному бику спечуть, ніж дозволять таке вчинити.

Греко-католицький журнал лСлово Боже╗ за 1881 рік на 24-й сторінці писав: лСвятий отець папа римський позволив нашому галицько-русскому духовенству носити, вмісто дотеперішніх так званих папафієк, колпак, то єсть Ч такі покривала голови, котрії суть в звичаю у всіх восточних християн... То буде доказом, що теперішній святий отець на правду думає повернути нашому обряду то, що було здавна єму свойственно, а що церков наша за польских часов, коли латинщенье нашого обряда в цілі польской політики дуже сильно переводилося всякими средствами, потеряла╗.

На 94-й сторінці цей же самий журнал говорить: лДавно, за Польщі, були великі гоніння всього, що русскоє, но так як войско в войнє утікає до крипості і там находить прибіжище, так отці наші находили лиш в церкві святой потіху і прибіжище. Лише в церкві було наше старинноє русскоє слово... лиш церков удержала нашу народность і наше русскоє ім'я╗.

На сторінці 139 згаданий журнал скаржиться: лЛатинство і польщизна роблять межи молодью школьною і народом сильну пропаганду, що діти горнуться до польського катехіта більше як до русского, що народ наш, особенно в деяких містах, тягнеться до костела... На Холмщині половина давно русских душ окатоличилась і спольщилась, і що тепер там уніати переходять на латинство╗.

І далі: лСлавний душехват ксьондз Лиць в Янові забув, що він тут не в краю невірних, но в краю християн... так собі розложив таку пропаганду, що якби только в одном римськом обряді було для людей спасеніє, і якби він, желаючи нашу Русь спасти... притягнув наших слабодушних людей до костьола в Янові... Такі ксьондзи мучать нашу нещасну Русь уже шестоє столетіє... Якже інакше думати, що вся наша унія з Римом оперта на лжи і фарисействі, не на правді і любові╗, Ч мовиться на 143-й сторінці.

В журналі з цією самою назвою, але за 1879 рік, на 124-й сторінці було сказано: лОт давніх віків старалися поляки Русь спольщити за поміччю обряда латинського. Хто прийняв латинський обряд, того записували уже до поляків...╗

І сьогоднішня унія в Галичині розповсюджується лна лжи і фарисействі╗. Уніятські вожді, погано обізнані на своїй рідній історії, почали плутати слова лРусь╗ і лРосія╗, оголосивши Православну Церкву не Русскою, а Російською, вони нацькували народ на неї і виступили нібито на захист Української греко-католицької Церкви. Але Україна такої Церкви не знає. Є Грецька Церква, Католицька, Православна, є унія, а греко-католицька Ч це хитре нововведення, це єзуїтська маскировка. Ніколи українці, в тому числі й уніати, не виступали проти Руської Церкви.

В 1904 році в Жовкві отці Василіяни видали книгу під назвою лПрактичні проповіді до руського народу╗. В 1888 році у Львові видавався лДушпастирь╗, де мовилось, що дбайливістю святого князя Володимира ллучи світла євангельського розійшлися по цілій широкій Русі╗ (сторінка 563). Там же, на сторінці 574 говорилось про лмалярство церковне на Русі╗. Цій темі присвячена ціла стаття. У 1888 році у Львові виходив друком уніатський лНародний руський молитвеник╗.

Як бачимо, уніати в свій час не плутали руський з російським. Вони знали, що це не одне і те ж. Русь Ч це Україна в минулому. Нашим же сучасним уніатським лідерам з лукавого благословення єзуїтів було вигідно нашу рідну руську Православну Церкву назвати російською, щоб у такий спосіб можна було виступити проти Православ'я, роздерти єдність народу і розширити польську інтрижку, яку ми тепер називаємо УНІЄЮ або ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЮ ЦЕРКВОЮ.

Релігія Ч це основа духовного життя кожного народу. Один говорив: лСкажи мені, як ти віриш, і я скажу, хто ти такий╗. Якщо релігія вчить бити, убивати, то людина, вихована на такому вченні, мимоволі стане катом, бандитом.

Будучи в 1990 році Єпископом Івано-Франківським, я весь час чув уніатські погрози на свою адресу і моєму духовенству. Уніати кричали: лПравославних геть за Збруч!╗ Чи ви знаєте, нещасні, чий лозунг ви викрикуєте? Певно, що ні. І тому я вам скажу. Коли поляки захопили Кам'янець, їхній генерал Крайовський 22-го січня 1920 року видав наказ, щоб лусі мешканці Галичини виїхали за річку Збруч╗. Ви, мабуть ще не забули, що в той час в Галичині православних було дуже мало. Там жили переважно українські уніати. Генерал, даючи такий наказ, хотів цю територію очистити від українців, себто уніатів, і заселити її поляками.

Чому ж ви тепер вигукуєте слова свого ворога? Для кого ви тепер хочете очистити Галичину? Для тих же самих поляків? Можливо й так. Бо у Варшаві друкуються географічні карти, на котрих Галичина Ч це частина Польщі. Така карта у мене є!

Відповідаючи на лист голові РУХу м. Івано-Франківська Б. Голодюку в 1990 році, я писав, що лРУХ рухається не туди, куди треба╗, що він лбудує Україну в козацьких штанах, але з польською душею╗.

Уніат Ч це ще не поляк, але вже й не українець, бо в ньому живе польська віра, душа і тому ненависть його до православного українця просто дивовижна. Так ніхто не може ненавидіти: ні росіяни, ні турки, ні татари, ні навіть, поляки. І ненависть ця агресивна: лБий, коли, ріж, жени за Збруч, а то й за Урал!╗ Ч кричать уніати, коли справа стосується православних. Якби православні були такими ж злими, то вони могли б гнати уніатів за Віслу, за Варшаву. Але справжня віра Христова православним не дозволяє цього робити.

В Галичині, у тих селах та містах, де уніатів більшість, Ч , там вони, чуючи свою силу, з ломами та сокирами захопили усі православні храми. Коли б і православні поводили себе так, вони в Києві, відчуваючи свою перевагу, не дали б уніатам будувати свій храм. Вони захопили б уніатські храми в Криму, на Херсонщині та в інших областях Східної України. Але православні цього не роблять, бо віра їхня, благородство їхнє не дозволяють їм кривдити своїх братів по крові.

Звідки ж така злість? Від віри Ч яка віра, таке виховання, таке й життя.

Відразу після того, як Західна Церква відпала від Східної у 1054 році, вона пішла дорогою гордині, експансії, насильства, воєн та інквізиції. Найвиразніше це показали Хрестові походи, які були і зараз є улюбленим методом Ватікану для здійснення своїх честолюбних і користолюбних планів та стремлінь. Хрестові походи укріпили світську владу пап і збагатили їх, але негативно вплинули на чистоту християнського вчення, про що свідчить поведінка хрестоносців, зокрема під час завоювання ними Єрусалиму та Константинополю.

Єрусалим було взято 15-го липня 1099 року. Перемога супроводжувалася грабунками, різаниною, жорстокістю, що ганьбило саме ім'я християнина. Як відомо, Єрусалим у той час знаходився в руках невірних. Але в Константинополі сидів православний грецький цар. Не дивлячись на це, хрестоносці в 1204 році там ще гірше поводилися, ніж в Єрусалимі. Вони глумилися над православними святинями не менше, ніж турки.

В одному древньому літопису розповідається: лУ той час біля одного монастиря, в печері, жив подвижник. Якогось разу, коли він молився, кажучи: лБогородице, Діво, радуйся...╗ Ч від ікони почувся голос: лРадій і ти, старче Божий╗. Монах дуже злякався. лНе бійся, Ч говорив голос далі, Ч а йди скоріш до монастиря і об'яви монахам і ігумену, що вороги Мої і Сина Мого вже недалеко. Хто слабодухий, нехай тікає, поки аж промине біда. А хто хоче бути мучеником, нехай залишається на місці. Іди ж мерщій!╗

Монах залишає свою печеру і що є сили біжить до монастиря, аби передати монахам волю Богоматері. Вістка про близьку небезпеку дуже стривожила старців монастиря. Деякі поспішили в гори, а 28 монахів залишились в монастирі, закрившись у башті.

Незабаром з'явилися вороги. Це були латиняни Ч хрестоносці. Спочатку вони лагідно умовляли монахів відчинити браму монастиря і визнати папу римського головою Вселенської Церкви, обіцяючи монахам милість та купу золота.