- 5 -

Взагалі в той час вся українська шляхта, інтелігенція намагалася покінчити з унією і дати православним спокій. В 1650 році київська шляхта зібралася в Житомирі на сеймик і запропонували, щоб усі костели на Україні були перетворені на церкви, лбо і так пусткою стоять╗.

В 1650 році 1-го листопада Хмельницький разом з Військом Запорізьким склав листа до Волинського сеймику, в котрому писав: лЩоб усі церкви з маєтками й добрами (силоміць відібрані уніятами) були повернені, і ті церкви, що на костели перетворені... І унія щоб знищена була... Дорога нам отчизна наша, але віра прирождена дорожчою мусить бути, за яку ми всі охоче вмирали. Ми вимагаємо, щоб унія, яка ніколи раніш не існувала, була знищена╗.

Коли Богдан Хмельницький 15-го лютого 1649 року дуже побив Польщу, то після цього було підписано Переяславський Трактат, у котрому було сказано: лІм'я і пам'ять, і слід унії, котру ми на Русі широко бачимо, хай зникне. Римські костели хай поки що стоять, а унії нехай зразу ж не буде╗.

За місяць до своєї смерті Богдан Хмельницький і білоруська шляхта підписали присягу, де мовилось: лУнію і різні інші чужі віри нам і Війську Запорізькому противні й ворожі, повинні викоренити ми одностайно з усією братією нашою╗.

28 червня 1657 року гетьман в одному із своїх актів заявив: лЧужі секти й унію, як причини великого зла, постановляємо... викорінити╗.

Професор Іван Огієнко пише таке: лКоли б не Рим, не папа, історія України пішла б зовсім іншим шляхом: унія пропала б, і Україна не опинилася б під Москвою! Але папа ужив усіх своїх впливів і до знищення унії не допустив. Ціль повстання Хмельницького не досяглася своїми засобами, і Богдан змушений був проситися лпід міцну руку╗ московського царя╗.

Папа римський не лише захищав унію, він навіть допомагав полякам нищити наших козаків, нашу Україну. В лПольському приказі╗ говориться, що лдо польського короля папа римський послав свого кардинала з тим, щоб король з козаками мирився, і їм хоч би десять разів присягав, а потім їх, козаків, усіх вимордував... А гріх цей він, папа, бере на себе╗.

За декілька днів до початку повстання Хмельницького, 12 березня 1648 року, папський нунцій писав з Варшави в Рим до папи: лУнія руських схизматиків з Апостольським (папським) Престолом і королю, і Польській республіці дуже потрібна в багатьох відношеннях і з багатьох причин. Канцлер казав мені, що коли буде унія, то єретики (українці) втратять свою сміливість...╗

А коли почалася війна в 1651 році, до короля Казимира прибув папський легат Иоан де Торес, через котрого папа прислав своє благословення й повне відпущення гріхів кожному, хто піде на війну проти православних українців, проти варварів-козаків. Папа, крім цього, прислав королю дорогу мантію та освяченого меча, щоб ним добре можна було рубати українців.

Чи ж не за це уніяти сьогодні папі цілують туфлі?!. Чи ж є сьогодні в світі ще десь раби, котрі чинять подібне?

Папа дав меча, щоб ним рубати українців. І меч рубав. 22-го квітня 1653 року Богдан Хмельницький московському царю писав: лЛюдей невинних як мужського так і женського полу, великих і малих вирубали, церкви Східні до основ понищили, а потім і духовних до смерті нестерпною мукою замучили. Бачучи таке гоніння на віру нашу Православну і на церкви Східні насилля, Бога Всемогучого на поміч покликавши, постановили ми піти проти тих іновірців, щоб хоч оборонити бодай українські доми Божі та саму столицю Київ і не дати їх на наругу...╗

Це був страшний крик душі усього народу України, висловлений вустами її гетьмана.

Поляки після поразки у війні 1648Ч1650 років сиділи тихо та смиренно. Тоді вони, за словами історика Рудавського, лшепталися, що, певно, Бог послав на Хмельницького сліпоту, коли з великими силами (під Любліном) він не тільки не взяв столиці і не вкрив попілом усієї Польщі, але навіть ухилився від бойових дій...╗

Тепер же, після трагедії під Берестечком, вони знову оговталися, посмілішали, ожила в них стара шляхетська пиха і панська злість. Українець для них знову став бидлом.

Наші пращури війну програли, знову пішли в неволю, втратили свою державу, незалежність, бо вони не мали єдності, бо хитрі, лукаві поляки лпустили русина на русина╗ Ч українець-уніят допомагав полякові розпинати свого брата-православного. А були б вони разом, я певен, історія України була б не такою, кривавою.

Богдан Хмельницький з жалем, гіркотою і докором про це писав: лПредки наші віру святу боронили, горла свої накладаючи. Війська Запорізькі ставали до бою, а не уніятські Ч про такі не чути було!╗

Теперішні уніяти Ч великі патріоти і щирі українці╗. Вони від душі співають гімн:

лІ покажем, що ми, браття,

Козацького роду...╗

А хіба козаки були уніятами? Ні, не були! Про це свідчить вся їхня історія і щойно наведені мною слова Богдана Хмельницького.

Хитромудра польська унія розірвала духовний та історичний╗ зв'язок уніятів зі справжньою старожитною Україною. І тепер в душі уніята живе якась чудернацька каламуть: любов до свого народу і поруч з нею якась дика ненависть до Православ'я, себто до 90% чисельності свого ж таки народу; жертовна любов до України і разом з тим сатанинська ненависть до лмоскалів╗, тобто до Східної України; любов до всієї України і разом з тим бажання відділитися, розбити єдність і зробити свою лГалицьку республіку╗.

Схаменіться, брати мої! Перехрестіться, панове, і огляньтеся довкола себе. На дворі стоїть вже XX сторіччя і карликові республіки не можуть існувати самостійно, без зв'язків з сусідами. Хто вам буде помагати? Польща чи Київські лмоскалі?╗ Хто для вас рідніший?!

За часів Хмельниччини, як було сказано раніше, уніяти не воювали за волю України, вони старалися на її поневолення.ь Вони були разом з ворогами України, з польськими панами, зл королем Казимиром і билися проти України. Цей же самий дух живе і в серцях сучасних уніятів, бо коли б не так, то вони не кричали б словами польського генерала: лГеть за Збруч! Геть, за Урал!╗ Стара, вікова, люта, тупа ненависть живе в душі уніята до лмоскаля╗, себто до православного українця. Фальш, шахрайство, лицемірство Ч ось чим нафарширована душа, сьогоднішніх уніятських вождів.

Будучи єпіскопом Івано-Франківським, в 1990-91 роках, я , часто чув від уніятів: лМосковська патріархія забрала наші храми. Вона вчинила над нами насилля!..╗ Чи ж правда це? Ч Наскільки це відповідає дійсності? Сталін знав, що унія Ц це не та релігія, яка згуртовує, це релігія, яка лицем своїм обернена на Захід, до папи римського, а не до Києва. Дух та настрої, які несла ця віра, не подобалися лвождю усіх народів╗ і він вирішив її скасувати. А як? Простіше за все було приєднати уніятів до Руської Православної Церкви, тієї Церкви, до якої вони належали до 1569 року, з котрої вони вийшли і від котрої вони відійшли, будучи обмануті поляками та єзуїтами.

Уніятська Церква з 1946 року увійшла до складу Руської Православної Церкви. Усе лишилося на своїх місцях, тільки назва змінилася. Адже Москва не перенесла ні уніятських храмів, ні їхнього майна аж за Урал, і з Тули не посилала віруючих туди молитися. До храмів ходили ті ж самі віруючі, що й до 1946 року. Але давайте на цю справу подивимося дещо з іншого боку. Уявимо собі, що тодішній Московський патріарх Олексій сказав би так: лДля нас ці храми є чужими і непотрібними. Я не даю згоди їх брати і опікуватися ними. Робіть з ними, що вважаєте за потрібне...╗ В цьому випадку відбулася б руйнівна робота. А цю роботу Сталін знав досконально. Уніяти й оглянутись не встигли би, як він з храмів зробив би склади, млини, клуби, театри, агітпункти, шинки і, навіть, сортири. Зробив би те, що було зроблено зі святинями у свій час на Східній Україні та в Росії.

Чи виграли б уніяти від цього?!

Моя думка Ч не треба лаяти патріарха Олексія за це. Йому слід сказати слова вдячності і на його могилі поставити велику воскову свічку. Це було б дійсно справедливо і по-християнськи.

Чув я на Івано-Франківщині й таке: лМосква з наших храмів забирала й забирає усі гроші. Вона багатіє нашими грошима, бо, мовляв, ми багаті, у нас храмів багато, а на Московщині їх мало╗. Відповім і на це. То істина, правда: на Львівщині було 1200 храмів, а в Астраханській єпархії лише 15. Запитаймо себе, де на утримання храмів, їх ремонти потрібно більше коштів, там, де їх 13 чи там, де 1200? Відповідь ясна кожному: на утримання 20 священиків і 15 храмів витрати менші, ніж на утримання 800 священиків і 1200 будівель. Отже усі ті кошти, що залишилися в Астраханській єпархії, перераховувалися до патріархії, а залишок у Львівській єпархії складав мізерію.

Щоб упевнитися в цьому, я в Івано-Франківську підняв бухгалтерські документи минулих років і перевірив їх. Виявилося ось що: ця єпархія щороку на Москву перераховувала п'ять тисяч карбованців. Так було при керівництві єпархією Владикою Йосипом. Коли після нього цю кафедру посів архієпископ Макарій, бухгалтерія лрозщедрилася╗ і почала Москві перераховувати сім тисяч карбованців на рік. Для більшої ясності мушу додати ще й таке: щороку з Івано-Франківщини в духовних школах Ч семінаріях та академіях Ч навчалося близько 40 осіб. Кожен учень Москві обходився в середньому п'ять тисяч карбованців на рік. Таким чином, отримуючи п'ять тисяч, патріархія витрачала лише на навчання вказаної єпархії 200 тисяч карбованців. Чи ж можна це назвати грабунком з боку Московської патріархії?

Не треба говорити неправди. Треба бути чесним навіть у відношеннях до своїх ворогів, бо брехня, в першу чергу, принижує брехуна.

Ще одне дивне явище я помітив, перебуваючи на кафедрі Івано-Франківська. Варто було вчорашньому тихомирному православному перейти в унію, як він тут же змінювався психологічно, він ставав злим і дуже агресивним. В 1990 році такі вчорашні православні, ставши уніятами, тричі чинили напад на православне Єпархіальне управління, бажаючи взяти його штурмом. Я дивився у вікно і бачив злі, перекошені обличчя тих, що нападали. Певно, такі лиця були у тих, що розпинали Спасителя.

Не зрозуміло мені: як у християнина, в учня Милосердного Христа може бути так багато злоби? А може... не слід дивуватися: якщо папа римський благословляв людей пекти на вогнищах, то чому б його послідовникам не спробувати зламати браму православного єпископа? У зв'язку з цим хочеться запитати: чи було коли таке, щоб православні силою забирали католицькі костели, щоб штурмувати їхні духовні осередки? Такого ніколи не було...

Одного вечора я почув телефонний дзвінок. Піднявши трубку, я випадково став свідком розмови на паралельному телефоні. Хтось з міста говорив нашому сторожу: лСкільки ви будете терпіти того москаля? Підсипте йому чогось в тарілку і нехай дуба дасть!╗ Голос мав на увазі мене. По-перше, я не москаль. По-друге, я не можу собі уявити такого, щоб православна людина могла католицькому або уніятському єпископу підсипати в миску лчогось╗. Це не наш, не християнський метод.

Пройшов деякий час, до мене в канцелярію завітали двоє греко-католиків і стали умовляти, щоб я перейшов до них, обіцяючи мені гарне життя і чільне місце серед єпископату їхньої Церкви. Метод чисто отрута, то, може, подіє пряник.

Орден єзуїтів розвинув для свого внутрішнього користування неперевершену казуїстику: лЦіль виправдовує засоби╗, кажуть вони, Ч лРади слави Божої можна робити все╗. Заради такої лслави╗вони можуть бути уніятами, православними, язичниками і, навіть, вбивцями.

Історія свідчить, що коли була відкрита Америка, за 50 років місіонерства єзуїтів ними було знищено третину місцевого населення. Нищили тих, хто не корився їм. Тих індійців, котрі відмовлялися приймати Католицьку віру, єзуїти піддавали страшним тортурам, не виключаючи закопування живцем в землю. Нарешті туземці підняли бунт і іспанські губернатори поскаржилися королю, котрий наказав вигнати єзуїтів з цієї країни, а пізніше і в Іспанії їхній орден було заборонено за різні інтриги та злочини.

В 1819 році Яновський православному священику Герману говорив таке: лОдного разу іспанці в Каліфорнії захопили в полон наших 14 чоловік алеутів, єзуїти замучили одного з них, заставляючи всіх алеутів прийняти Католицьку віру, на що ті не погоджувалися, кажучи: лМи християни, ми хрещені╗, Ч і показували хрестики на своїх грудях. Єзуїти говорили на це: лНі, ви єритики, схизматики, якщо не приймите Католицьку віру, ми замучимо вас╗. І залишили їх по двоє в камері в'язниці до вечора для роздумів. Ввечері з ліхтарями прийшли і почали переконувати переходити в католицизм. Та алеути, чуючи в собі Божу благодать, твердо й рішуче відповідали, що вони Ч християни і віри своєї не змінять. Тоді ці фанатики почали їх мучити. Спочатку мучили одного, щоб це бачив інший. Нещасному відрізали по пальцю на ногах, потім по другому. Алеут усе терпів, говорячи: лЯ християнин і не зраджу своєї віри╗. Після цього відрізали по пальцю на руках, потім відрубали ступні на ногах, потім кисті рук Ч кров лилася, але мученик витерпів до кінця, він увесь час повторював, що він Ч християнин, аж поки помер. Вони мучили б і далі, але тієї ночі з Монтерея було отримано вказівку, щоб взяті в полон алеути негайно були прислані під конвоєм до Монтерею. Ранком усіх, окрім замученого, відправили.

<< Предидущая стр. Главная страница Следующая стр. >>

Перейти к странице:

 1_2_3_4_5_6_7_8
Hosted by uCoz