- 8 -

Бережіться, діти, кривовірів і всіх бесід їхніх, бо наша земля наповнилася ними. Якщо хтось і спасе душу свою, то тільки живучи в Православній вірі, бо нема іншої віри, кращої, ніж наша чиста і свята віра Православна.

Живучи в цій вірі, ти не лише врятуєшся від гріхів та вічної муки, але й станеш сином вічного життя і без кінця будеш радіти разом зі святими. А ті, що живуть в іншій вірі: католицькій або мусульманській, або вірменській — не побачать життя вічного.

Не гоже, дитино моя, хвалити чужу віру, бо хто хвалить чужу віру, то все одно, що ганьбить свою. Якщо хтось почне хвалити і свою, і чужу віру, то він — двоєвірець, близький до єресі. Ти ж, чадо, бережись таких і свою віру постійно прославляй. Не братайся з ними, тікай від них і спасайся в своїй вірі добрими вчинками.

Твори милість не своїм тільки по вірі, але й чужевірним. Якщо побачиш роздітого або голодного, або в біді сущого — чи це буде іудей, чи турок, чи латинянин— до кожного будь милостливим, врятуй його від біди, якщо можеш, і не залишишся у Бога без нагороди, бо і Сам Бог в Нинішньому віці посилає ласку Свою не на християн тільки, але й на невірних. Про язичників та іновірців Бог в цьому віці піклується, але в майбутньому вони не матимуть вічних благ. Ми, що живемо в Православній вірі, і тут получаємо всі блага від Бога, і в грядущому віці спасе нас Господь наш Іісус Христос.

Чадо, якщо тобі треба буде і померти за святу віру, з радістю йди на смерть. Так і святі помирали за віру, а нині живуть з Христом. Ти ж, дитя моє, якщо побачиш іновірних з вірними в суперечках, які обманом хочуть відвести від справжньої віри — поможи православним. Цим ти вівцю спасеш від вовка. А якщо змовчиш і покинеш його без допомоги, то це як би ти душу християнську продав сатані.

Якщо скаже тобі хтось: «Ваша віра і наша віра від Бога», то ти, чадо, дай ось таку відповідь: «Кривовіре! Хіба ти і Бога вважаєш двоєвірним! Чи ти не чуєш, віроломний, як говорить Писаніє: «Один Бог, одна віра, одне Хрещення» (Еф. 4, 5).

Хіба ти не чуєш апостола Павла, який пише: «Якби навіть Ангел зішов з неба і став благовістити вам не те, що Апостоли благовістили, — хай буде проклятій (Гал. 1, 8).

Ви ж, латиняне, відкинувши проповідь апостольську і святих отців, прийнявши невірну, спотворену віру, яка веде до загибелі, тому-то ми і відкинули вас. Не годиться нам з вами служити і до Божественних Таїн приступати, ні вам до наших, ні нам до ваших, тому-то ви мертві і мертву жертву приносите, а ми Живому Богу — чисту, непорочну, щоб життя вічне успадкувати.

Бо і написано так, що «воздається кожному за його заслуги» Господом нашим Іісусом Христом. Хай Йому буде слава. Амінь».

Беручи до уваги усе вищесказане, ми з повним правом можемо зробити логічний висновок, що кияни, древні русичі не горіли палкою любов'ю як до латинян взагалі, так і до папи зокрема. Мабуть їхня душа чула вже тоді, як багато доведеться Україні випити лиха від Риму та католицької Варшави. То ж говорити буцімто святий Володимир був католиком, це принаймні1 некоректно.

Галичина з несамовитим криком, конаючи на палях та згоряючи на вогнищах, прикидаючись, МУСИЛА прийняти унію. Діди наші думали, що це тимчасово, але спливав час,.. діти їхні, забувши про всі католицькі утиски, тортури, почали звикати до унії, як віл до ярма звикає. А онуки їхні, відкинувши пам'ять про свою рідну неньку — українську, козацьку Церкву, стали лютими яничарами для своїх братів-православних. Вони самі почали силою нав'язувати рідному народу чужу латинську віру, проти котрої українська душа б'ється вже з часів преподобного Феодосія Києво-Печерського.

Таким чином галицький народ під тиском обставин змінив СВОЮ віру на ЧУЖУ і почав свою вважати чужою, а своєю вірою — чужу. Кожному відомо, що коли робиться якийсь обмін, то ціллю є обміняти гірше на краще, щоб мати від цього якусь користь. Так, приміром, святий Володимир поміняв язичництво на християнство. Він поміняв гірше на краще. Як він, так і увесь його народ виграли від цього — виграли духовно, культурно, політичне і навіть економічно.

Що ж нам дала єзуїтсько-польська унія? Хіба те, що поділила наш народ на два ворожі табори. Та яка ж нам від цього користь? Користь, звичайно, є. Але не нам, а нашим ворогам унія принесла користь. Т. Г. Шевченко з цього приводу пише:

«Зажурилась Україна —

Така її доля!

Зажурилась, заплакала,

Як мала дитина,,

Ніхто її не, рятує...

Козачество гине:

Гине слава, батьківщина;

Немає, де дітись;

Виростають нехрещені

Козацькії діти;

Кохаються невінчані,

Без попа ховають;,

Запродана жидам віра,

В церкву не пускають!

Як та галич поле криє,

Ляхи, уніяти

Налітають — нема кому

Порадоньки дати».

 

Унія посварила не лише українця з українцем, але й наш народ з поляками, з котрими колись він не погано співіснував. Люди браталися, але кожен знав своє і свою межу. Унія все це перекреслила.

Тарас Шевченко каже:

«Ще як були ми козаками,

А унії не чуть було,

Отам-то весело жилось!

Братались з вольними ляхами,

І Пишались вольними степами...»

І далі вів продовжує:

«Не знаю, як тепер ляхи живуть

З своїми вольними братами?

А ми браталися з ляхами!

Аж поки третій Сигізмунд

3 проклятими його ксьондзами

Не роз'єднали нас... Отак

Те лихо діялося з нами...»

Почалася довголітня кривава війна між козаками і ляхами. А чому? Бо, бач, папа — «чернець годований» — захотів на нас сісти, тому що Європи йому замало було:

«Кругом неправда і неволя,

Народ замучений мовчить

І на апостольськім престолі

Чернець годований сидить.<

Людською кровію шинкує

І рай у найми оддає!»

Такими влучними словами наш славний поет відгукнувся на ці лукаві дії та замисли папи — римського владики.

Крім братовбивчої війни, поділу нашого народу, озлоблення, насильства, ЩО ще дала унія? Вона греко-католиків, себто уніятів, відірвала від національного коріння, від їхніх великих предків, від святої Ольги, рівноапостольного Володимира, мучеників Бориса і Гліба, преподобних Антонія і Феодосія, Аліпія і Агапита, літописця Нестора та наших святителів — Михаїла, Іларіона, Климента, Петра, Олексія, ПетраМогили, наших національних героїв — Хмельницького, Дорошенка, Сагайдачного, Наливайка, Ґонти, Сірка; наших письменників та поетів — Котляревського, Шевченка, Куліша, Франка, Коцюбинського, Нечуя-Левицького та інших.

Уніяти залишилися без роду і племені. Головоріз Кунцевич — їм отець, а Сигізмунд — хрещений батько. Хоч уніяти і співають, що вони «козацького роду», але це — нонсенс. Уніяти воювали не разом з Хмельницьким, а проти нього, проти козаків. Яким же чином вони тепер стали козаками?

Я бачив, як уніятські священики стояли і махали кадилами біля пам'ятника Т. Г. Шевченка, служачи по ньому панахиду. А хіба Т. Г. Шевченко попросив би їх це робити? Хіба не відоме його ставлення до унії та до «чернеця годованого»? Та й Апостольські Правила не дозволяють молитися за іновірця. Ви можете молитися за душителів українського народу Шлсудського, Мостицького і, особливо, за Ридза Сміглого. Він спочатку теж був, як і ви, греко-католиком, але пізніше став католиком без «греко», бо так йому було вигідніше. Прийшовши до влади в 1935 році, цей колишній греко-католик почав несамовито гнати православних, заставляючи їх переходити в католицизм, щоб їх у такий спосіб скорше зробити поляками. А хто упирався, противився цій протизаконній акції, того саджали в тюрму — польську катівню, яка називалася Березою Картузькою.

Під час перепису населення греко-католиків записували поляками, бо в народі так вже повелося: якщо ти православний, то ти — українець, а коли католик, ти — поляк.

В 1938 році почалося руйнування православних храмів або перетворення їх на костели. На Холмщині та Підляшші у 1938 році було забрано під костели багато храмів, а 130 зовсім знищено. В цих регіонах в 1914 році нараховувалося 389 православних храмів, а в 1938 році з них залишився тільки 51.

Папа, сидячи в Римі, знав, що варварство католиків щодо українських святинь не має меж, але вперто мовчав, ніби це його не торкалося, ніби це не Божі храми гинуть, а поганські капища.

В цьому акті виявилася паталогічна ненависть Ватикану до Православ'я. В такому дусі єзуїти віками виховували кадри римо-католицького духовенства і свою паству. Священик М. Зноско-Боровський про себе пише: «Пригадую ось такий випадок (1928 рік) з мого гімназичного життя в м. Брест-Литовському. Поруч з братською Миколаївською церквою в Бресті була польська державна гімназія. Кожен віруючий християнин, проходячи мимо храму — православного чи католицького — знімав шапку. Декілька учнів польської гімназії запитали свого законовчителя: «Ми щодня проходимо, йдучи до гімназії, мимо православного храму. Чи треба нам перед ним знімати шапку?» На це єзуїт о. Щербицький сказав: «Ні, краще плюньте в той бік».

Де, коли і хто з православного духовенства вчив свою паству плювати в бік костелів? Де, коли і хто з православних захоплював силою католицькі храми — костели, як це робилося в 1938 році в Польщі? Де, коли і хто з православних за допомогою сокири і тортур примушував католиків переходить в Православ'я, як це чинили з алеутами? І не лише з ними. З чистою совістю ми можемо сказати, що Православ'я такої огидної практики не знає.

Отже, поміняли наші галичани рідну віру, віру святого Володимира на чужу, та ще й ворожу. Поміняли славного першосвятителя Михаїла, митрополита — письменника Іларіона, святителя Петра, вченого Іннокентія Гізеля, богослова й письменника Іоапикія Галятовського, славного діяча України Лазаря Барановича, стійкого оборонця України Петра Могилу, святителя Іоасафа (Гррленко), письменника і поета святого Димитрія (Тупкало), Іова Почаївського та ще багатьох інших святих людей. Поміняли... Та на кого?.. На єзуїтів, на «безгрішних» пап римських.

Та чи і справді вони були такими святими та безгрішними? Історія свідчить, що ні! Варто звернутися до «Біблійського довідника Гелля» (Торонто. 1985), «Церковної історії» Мосгаима, праць католицьких єпископів, щоб переконатися в тому, що бруд не обминав папських палаців. Я тут нарочито не послався на твори православних істориків, щоб мене ніхто не зміг звинуватити в упередженому ставленні до цього.

Постає питання: ЩО галичани проміняли і ЩО виміняли? Проміняли щире українське духовне золото і виміняли польську мідь. То ж хіба можна наших православних Київських святителів, преподобних і мучеників рівняти з ватиканськими політиканами? У кого з наших Київських митрополитів були такі гареми, як у пап? Хто з наших святителів палив на кострах єретиків, невинних людей? Хто з них тортурами примушував католиків переходити у Православ'я? Хто з православних католиків різав носи, вуха, пальці, руки, ноги і витягував кишки? Хто з православних палив на Україні католицькі костели чи плював у їхній бік, хто з православних топтав католицькі статуї та ікони?

Слава Богу! Нічого такого ніколи не було. Наші духовні наставники завжди були на духовній висоті — вони вміли шанувати не лише свої, а й чужі святині. Ніхто з признаних істориків, навіть атеїстичних, не міг сказати про них нічого огидного. Україна по праву може пишатися такими людьми. Та чи може пишатися Греко-католицька Церква тими папами, котрі католиками ж названі «звіром», «потворою» і навіть « антихристом » ?

Можемо бути певні того, що наступного року, коли настане 400-літній ювілей унії в Україні, папа римський не пошкодує грошей, щоб греко-католикам влаштувати бучні торжества, зробити приголомшливий, сліпучий феєрверк: тут буде гуманітарна допомога, безкоштовна література, листівки, іконки «святого Йосафата Кунцевича, самовихваляння, ...ну і велике відпущення гріхів.

В 1996 році у наших галичан буде «свято». Вони будуть тішитися тим, що їх так гарненько обдурили хитрі єзуїти, поляки на чолі з папою римським — «чернецем годованим». Вони будуть радіти з того, що поляки з їхніх «предків шкіру дерли», на палі саджали, бидлом називали, до церкви не пускали, храми палили, руйнували, в оренду нехристам давали.

Оце буде свято! Усе пекло реготатиме!

Це своє ЗВЕРНЕННЯ Я озаглавив «До галицької молоді». Не випадково Я це вчинив. Люди старших поколінь звикли до унії. Мені доводилось чути, як жіночки похилого віку кричали: «Ми католики, ми католики!» Вже навіть не греко-католики, а просто католики... Деяких представників старшого покоління вже важко, а то й неможливо переконати, бо їм важко розібратися в сьогоднішній складній політичній та історичній ситуаціях, бо вони ходили свого часу в польську або австрійську школу, бо унія була складовим елементом їхнього життя. МОЛОДЬ же наша ОСВІЧЕНА, СВІДОМА і тому Я кажу їй: «ПРОЧИТАЙТЕ ІСТОРІЮ УКРАЇНИ, але не ту, яку вам написали поляки, а ту, яку написали власною кров'ю українці. ПРОЧИТАЙТЕ, не минайте «ніже тієї титли», прочитайте і ЗАПИТАЙТЕ, чиї ви діти, чиї ви внуки і за що закуті?»

Ювілей, який буде в 1996 році, не наш ювілей.

Це — наша поразка, це — облуда. Поверніться лицем своїм до своєї рідної Української Церкви! Не ходіте з сокирою на свого православного брата! Не посилайте його за Урал!

Закінчуючи це своє ЗВЕРНЕННЯ, хочу запевнити кожного читача, що пером моїм водили не гнів, не бажання комусь зробити боляче.

У мене була лише одна ціль: зберегти єдність Христової Церкви, єдність нації, наблизити час, коли між нашим народом буде Божий мир, ласка та братня любов, без котрих не може бути спасіння на небі та щастя на землі.

 

Хай Милосердний Господь усім допомагає нам.

Амінь.

 

<< Предидущая стр. Главная страница

Перейти к странице:

 1_2_3_4_5_6_7_8
Hosted by uCoz