- 4 -

 1-го липня 1648 року, закованого в кайдани, кидають в підземелля Брестської фортеці. Вночі 4-го вересня до нього з'явилися єзуїти, намагаючись перетягти його в унію. Святий не піддався. Тоді його з фортеці вивезли в ліс, де мучили, пекли на вогні. Щоб залякати, викопали йому могилу. Але Афанасій і цього не злякався. Після усіх умовлянь, залякувань, тортур тієї ж ночі в лісі польські солдати розстріляли святого.

У цьому випадку дуже постаралися єзуїти Ч локраса╗ Католицької Церкви. Та хіба тільки тут?.. Та хіба тільки єзуїти?.. А бернардинці хіба кращі?!.

Коли в жовтні 1648 року Богдан Хмельницький обліг Львів, то в місті монахи-бернардинці православним вчинили таке. Вони в суботу приготували обід. Страви поставили на двох столах. На одному сголі була їжа скоромна, а на другому Ч пісна. Католики в суботу постяться. Тому монахи, припрошуючи людей до столу, казали: лХодіть, хто з вас русин, сідайте і їжте м'ясо, а хто поляк, тому їжа приготовлена рибна╗. Православні, не відчуваючи каверзи, сіли за окремий від католиків стіл. Тоді монахи стали викликати їх по одинці, ніби хотіли щось сказати, і виводили за ворота, а там у глухому дворі був колодязь, біля котрого стояв монах. Русина підводили до колодязя і монах казав йому: лАну, подивись туди!╗. Русин нахиляв голову, щоб побачити, що там, бернардинець в цю мить рубав його по шиї, після чого тіло убитого скидали в цей колодязь. От уже декілька чоловік таким чином пішли слідом за монахом і ніхто не знав, що з ними сталося. Нарешті, у русинів виникла підозра. Дехто встав, щоб поглянути, що роблять монахи. Довідавшись, усі русини з криком кинулися через монастирські стіни. Хто зміг вибратися, ті побігли до козацького табору, де про все розповіли.

Хочеться запитати: чи наші православні люди, тим паче монахи, католикам чи уніятам чинили таке коли-небудь? Ніде і ніколи! Вже саме це показує, де ПРАВДА, де істина. Вони завжди на боці мучеників, а не катів, тому що Бог є ЛЮБОВ. Він нікого не катує і нікого силою не тягне до Себе, як це роблять католики.

Отже, той католицизм, який проповідують єзуїти та Кунцевич, і ПРАВДА БОЖА Ч несумісні.

Дотепер ми, в основному, говорили про поведінку католиків на теренах нашої братньої Білорусії. Але польським королям не так потрібна була Білорусь з її лісами та болотами, як родючі землі України, тому і стріли цих загарбників переважно була спрямовано саме сюди. На Україні католики показали своє справжнє лице.

Для того, щоб нас лспасти╗ і завести до єзуїтського лраю╗, католики нічого не пожаліли: ні лукавих слів і обману, ні обіцянок і погроз, ні вогню і меча, ні солі на рани, ні гарячого сала за шкіру. Пішли в хід гострі палі, на котрі саджали людей, які помирали в жахливих муках. Таке дикі татари, вихованці Магомета, своїм бранцям робили. Таке ж саме робили і браттям по вірі годованці лбезгрішного╗ папи римського. Не було такої жорстокості, таких тортур і мук, котрих не спробували б на православних католики та їх компаньйони Ч уніяти. Різав, катував брат брата. То була давня мрія поляків Ч лПусціць русина на русина╗, тобто нацькувати українця на українця.

А ми ще й досі мучимось, караємось і не каємось. І 400 літ нам, необачним, замало, щоб зрозуміти, що таке УНІЯ, за що ми страждаємо і душимо один одного! Чи ж станемо коли-небудь розумнішими? Чи так і до самого Страшного Суду будемо терпіти розбрат лише заради того, щоб мати право цілувати туфлі у папи римського?

Схаменіться, брати мої!

Як пише Тарас: лДовго, довго гомоніла Україна...╗ Так, довго. Але нарешті проснулась і зашуміла, як те синє море, як той Дніпро широкий, бо вже терпіти пекельну неволю було несила,., відгомоніла і взялася за діло!

В 1646 році Хмельницький скликав козацьку Раду і сказав: лНайжахливіше те, що поляки переслідують нашу віру Православну, неволять нас до унії, руйнують наші церкви, продають євреям посуд церковний, зневажають святиню та виганяють священиків та архієпископів╗.

На Запоріжжі Хмельницький говорив: лПоганьблена віра свята Православна, у чесних єпископів та іноків віднято хліб насущний. Над священиками знущаються. Уніяти стоять з ножем біля шиї, єзуїти безчестять і переслідують батьківську віру. Над проханнями нашими сейм глумиться і називає нас схизматиками╗.

Богдан Хмельницький в 1648 році писав до польського сейму таке: лПан Ярема Вишневецькии по-звірячому мучив та катував християн і наказував, навіть, саджати на палю наших священиків╗.

Ярема... Цим ім'ям колись на Україні дітей лякали. Жахливе ім'я! Сам Вишневецькии Ч українець, але, ставши католиком, він усіма фібрами своєї зрадницької душі зненавидів Україну. Він був катом і яничаром для неї. Це Ч приклад того, як віра змінює людину.

В Івано-Франківську я спостерігав те ж саме: українець-уніят, якби міг, то перегриз би горло православному українцеві. Це відбувається тому, що злая віра і людину робить злою.

У своєму листі 1647 року Б. Хмельницький скаржиться гетьману Потоцькому на старосту Чаплинського, котрий сильно кривдив не тільки селян та козаків, але навіть священиків. Він писав: лЯкщо йому (Чаплинському) трапиться бачитись з православним священиком, то він ніколи не полишить священика, не зганьбивши, волосся й бороду не вирвавши і палкою ребер не поламавши╗.

До загального обурення проти католицизму багато вогню підкинув лютий ворог українського народу князь Ярема Вишневецькии. Він зрадив святе Православ'я і перекинувся до католиків. Його прадід Ц Дмитро Вишневецький був засновником славної Січі. Батько його теж був православним. А Ярема, навчаючись у Львові, підпав під вплив хитрих єзуїтів, зрікся батьківської віри і став католиком. Історик Костомаров пише, що Ярема, увірвавшись у містечко Погребище, православним священикам свердлом повисвердлював очі.

В літопису лСамовидця╗ розповідається, що польний гетьман Калиновський вішав селян, четвертував і палив їх на повільному вогні. З храмів познімав дзвони і перелив їх на гармати...

Православні щоденно від уніятів та католиків терпіли знущання. І не тому, що уніятів було багато, а тому, що за ними стояли король та польське військо. Що їх було небагато, видно хоча б з того, що, захопивши силою один з Чернігівських монастирів, уніяти посадили там лише одного монаха Кирила. В 1643 році король дав йому помічника і при цьому писав: лМаю відомість, що в усій області Чернігівській нема жодного уніятського монастиря, і свята унія міститься в одній тільки особі шановного отця Кирила╗.

Так воно і насправді було... Люди не приймали чужої віри, противилися їй, але польська шляхта, біскупи, єзуїти, армія та свої яничари силоміць народ заганяли до унії.

Народ довго терпів, але терпіння вичерпувалося, тому-то і гомоніла Україна, довго гомоніла, а вже після цього лкров степами текла, червоніла╗. Почалася війна між українцями та поляками. Не за територію, а за святу свою віру. Можна цілком певно сказати Ч священа війна.

Коли Хмельницький утік на Січ, то гетьман Потоцький, щоб спіймать його, послав 300 своїх козаків. Але Богдан до них послав двох своїх спільників, які говорили: лЧому ви на своїх ідете? У нас же справа не про себе, а про благочестиву Православну віру. Знайте це!╗ Коли ви йдете за одно з ляхами на нашу віру, то ви за це дасте Богові одвіт╗. І ті козаки приєдналися до Хмельницького.

Те ж саме говорив уманський полковник Ганджа, прокравшись вночі до реєстрових козаків 3-го травня 1648 року: лМи йдемо за віру й козацтво, за весь народ український. Хіба не одна мати Україна нас породила? За що краще вам стоять: за костели чи за церкви Божі? Короні польській будете допомагати, яка заплатить всім неволею, чи своїй матері Україні?╗ Реєстровики перейшли на бік Хмельницького.

А 5-го травня 1648 року, перед Жовтоводським боєм, Хмельницький зібрав усе військо і говорив до нього: лЛицарі-молодці, славні козаки запорожці! Прийшов тепер час за віру Православну постояти грудьми! Сам Господь Бог вам допоможе! Хто за Бога, за того і Бог!╗

Отож, як бачимо, Хмельницький уже на самому початку повстання скрізь підкреслював, що він іде обороняти Православну віру, що він проти злої унії. Цей заклик тоді був дуже зрозумілим приниженому католиками українцю, тому-то Хмельницький і підняв на смертний бій увесь наш народ.

Те, що унія була головною причиною війни козаків з поляками, свідчить і лСамовидець╗, який свою історію починає такими словами: лПочаток і причина війни Хмельницького є від ляхів гоніння на Православіе╗, і далі: лВірі Руській була кривда велика від уніятів і ксьондзів╗. Королівський історик того часу, поляк Коховський, передаючи скаргу самого Богдана Хмельницького, пише, що лблаговидним приводом для повстання насамперед була грецька віра, якій діялися гіркі зневаги від унії. Архієрейські маєтки і маєтки чернечі були відібрані, священики були в приниженні, а уніяти, захопивши духовну владу, прикладали їм ніж до горла. А де, в якім кутку залишилася ще правдива батьківська віра, там єзуїтські проповідники пускали в рух різні наклепи. Усі благання православних на сеймах залишалися марними... Сама згадка про Православну віру викликала гнів... Гірка неволя не знала меж!..╗

Є ще одне свідчення Ч це лІсторія козацько-польської війни╗ С. Грондського, в якій докладно показано ті знущання, котрі чинилися православному народу.

Автор, висвітлюючи релігійно-політичну тему, пише: лЩодо грецької релігії, то якщо траплялося якомусь панові з якихось причин перейти на римську віру (а бувало це дуже часто), то й підданих його змушували переходити до неї. А коли вони стояли при своїм, то церкви від них відбиралися силою і на костели перетворювалися. Подекуди тіла православних померлих, що давно вже на порах потліли, вивозилися на інші (католицькі) місця. Різними способами нахиляли священиків до того, щоб вони потроху народ перетягували на римську віру за допомогою унії, а кого не могли спокійними та ласкавими способами, то таких непокірних силою забирали до в'язниць, деяких виганяли з посади, на їхнє місце ставили своїх... Усе це надзвичай дратувало всіх православних, вони жадібно чекали тільки нагоди, щоб скинути з себе це ярмо. Коли така нагодатраплялась,-,вони її. не .поопускали, а обома руками за неї чіплялисяФ.

Якщо була така нагода,.. а якщо ні, то люди, спасаючись від лютої уніятської смерті, лишали свої насиджені місця і втікали туди, де їх не могла дістати кривава рука поляка, католика чи уніята.

Історик С. Соловйов пише, що дуже багато українців тікало до Московської землі. Утікали не лише з Правобережної України, а навіть з Полтавщини. Так, у 1638 році втік до Московії ігумен Прилуцького Густинського монастиря, а з ним 70 ченців. Втікла також ігуменія Прилуцького Покровського монастиря Єлисавета з 35 черницями. В 1638 році втікла на Московщину частина монахів Лубенського монастиря. лВід міста Гадяч декілька тисяч втекли в Путивль і взяли з собою ченців Мгарського монастиря╗, Ч писав воєвода московському царю.

Ч В 1653 році утік з Новгород-Сіверського Миколаївського монастиря ігумен Єфрем з братією. В 1638 році в Московію перейшло 20 тисяч людей, Ч пише історик С. Соловйов.

В 1638 році змушений був переселитися в московські землі гетьман Остряниця разом зі старшинами та козаками. Того ж року туди подався Власко Іванків, а з ним 10 тисяч нашого люду.

Тиск католиків на православних ніколи не зупинявся, а з того часу, як затвердилась унія, він удесятерився. Життя на Україні стало просто неможливим і тому багато людей, шукаючи собі притулку, тікали на Московщину.

Католицькі та уніятські переслідування православних викликали всенародний гнів, бурю, Хмельниччину, поразку під Берестечком, а все це разом посприяло вирішенню на Переяславській Раді питань приєднання України до Росії і Київської Митрополії до Московської.

Якби не було уніятської та католицької сваволі на Україні, якби не дерли з живих людей шкіру, можливо, що і доля нашого народу була б іншою, більш щасливою. Унія принесла багато лиха в минулому, та ще й тепер від неї ми маємо багато мороки.

Наші пращури були більш далекоглядними: вони в унії вбачали велику небезпеку для України. Вони відчували, що унія Ч це троянський кінь, на котрому польські загарбники хотіли в'їхати в нашу хату, захопити наші землі та поневолити нас. Знаючи це, вони через Православ'я захищали свою національну єдність і йшли проти унії, цього варшавського підкидька. На початку 1649 року Запорізьке Військо подало новому королю петицію, в якій домагалося, лщоб саме ім'я унії було скасовано, а хай залишаться тільки грецький та римський закони... Владики, що хочуть зостатися в законі римському, хай здорові при нім зостануться, віддавши Русі православні (відняті) соборні церкви, грецькі та стародавні фундації. І коли зостануться тільки два закони Ч римський і грецький, як раніше було, то не буде загибелі християнських людей Ч братів наших з-за унії. Без неї ми будемо жити в злагоді╗.

<< Предидущая стр. Главная страница Следующая стр. >>

Перейти к странице:

 1_2_3_4_5_6_7_8
Hosted by uCoz