- 6 -

Про це розповів мені очевидець Ч алеут, товариш замученого. Трохи пізніше він утік з полону і про це все розповів╗.

Де єзуїти почуваються в силі, там горять костри, там тортури: а де ні, там вони смиренні, мов ягнята. В Китаї єзуїти прикидались навіть послідовниками Конфуція, сказавши жерцям, що вони хочуть прийняти їхню релігію. Перевдягнені жерцями, єзуїти стали виконувати усі китайські обряди, але, вклоняючись ідолам, вони непомітно для стороннього ока на підлозі капища малювали хрестики. Вони, молячись ідолам, в умі славили папу римського.

На Україні єзуїти не могли себе так поводити, як на Американському континенті серед індійців, але їхнє зле дихання ми і тут відчули. Після того, як у 1946 році Греко-католицька Церква була приєднана до Православної, уніяти вбили ініціатора цього приєднання протопресвітера Гавриїла Костельника. В українській енциклопедії так і сказано: лУбитий агентом Ватікану╗. Загинув тоді і письменник Ярослав Галан, котрий написав памфлет під назвою лПлюю на папу╗. До нього прийшли на квартиру і зарубали його сокирою. В цій же енциклопедії про Я. Галана написано: лУбитий агентурою Ватікану╗. Певна річ, Галан написав грубий, образливий памфлет, але убивати людину за це Ч великий гріх. Слина Галана не долетіла до Ватікану, а кров його завжди червонітиме на білій сутані папи римського.

Згадаймо Іісуса Христа. Ми з Євангелія знаємо, що на Нього плювали буквально, а не в переносному смислі. Чи ж Христос казав апостолу Петру, щоб він брав сокиру і рубав тих, хто це робив? Христос Своїх кривдників прощав, кажучи: лОтче, прости їм, бо не знають, що роблять!╗ Якщо папа римський Ч справжній намісник Христа на землі, то він повинен і робити так, як Христос. Коли ж він цього не робить, то не є учнем Христа, тим паче не може бути Його намісником.

Де пройшов Католицизм, там стелиться кривава дорога. І я тут не можу не згадати тих подій, які мали місце в Югославії під час Другої Світової війни. Після відокремлення Хорватії від Югославії в 1944 році нацистський уряд лусташі╗ почав переслідувати православних сербів. В Білоборському уїзді усташі оточили чотири села і, зігнавши в поле жителів разом з духовенством, живими закопали 250 чоловік. В Косині були розтерзані 600 чоловік. В Босансько-Новому уїзді православним виколювали очі, відрізали носи й вуха. Уніяти зганяли .православних в концтабори, а в публічних місцях вивішували об'яви: лВхід заборонено сербам, жидам, циганам і собакам╗.

Усі ці переслідування, репресії велися з відома та благословення католицького духовенства і не в останню чергу митрополита Загребського Степинця. Майже півмільйона сербів було замордовано, триста тисяч насильствам погрозам було навернене в католицтво, а той, хто не хотів зраджувати своєї віри, мусив на рукаві носити голубу стрічку з літерою лП╗, себто лправославний╗, і на вікнах свого будинку мати надпис лгреко-восточний ╗.

Православні були позбавлені будь-яких прав: їх можна було безкарно грабувати, убивати, ґвалтувати. Для знищення православних храмів існувала спеціальна контора, яка називалась лУрядом по руйнації православних храмів╗. Майже усі православні храми були знищені, спалені або перебудовані на католицькі костели. Православне духовенство, яке знаходилось в Хорватії, було замучене або вигнане в Сербію.

лДо цього часу ми працювали на благо Католицької віри молитовником і хрестом, а тепер настав час діяти гвинтівкою і револьвером╗, повчав паству католицький священик М. Могуш.

Директор віросповідання, монах Юричев, заявляв: лЯ вже очистив в деяких областях все, починаючи від курки, до діда, а коли потрібно буде, то я те ж саме зроблю і тут, бо тепер не гріх убивати і семирічну дитину, яка заважає нашим порядкам╗...

На вимогу католицького священика Шольца православного священика села Балевиці Георгія Богнча опівночі вивели з хати, відрізали йому ніс, язик, спалили бороду, розпороли йому живіт і обмотали кишками шию.

Єзуїт Филипович в лютому 1942 року на чолі з шайкою усташів прийшов до хати біля міста Банья Лука, вивідав, хто з шахтарів православний, а їх було 52, звелів усіх їх убити, а потім пішов у село Дракулиці, де жили ці шахтарі, і убив близько 1500 чоловік, тобто усіх жителів. Врятувалася лише одна жінка з дітьми, котра від пережитого збожеволіла.

Влітку 1941 року в Ліванійській окрузі монах Сречко Перич звернувся до хорватів з таким закликом: лБраття хорвати, йдіть і переріжте всіх сербів, але спочатку заріжте мою сестру, яка вийшла заміж за серба, а потім і всіх сербів підряд. Коли все це закінчите, приходьте до мене в церкву, я вас посповідаю і відпущу вам усі гріхи╗.

В селах поблизу Мостара католицькі священики в своїх проповідях говорили, що серба убити не гріх, тому, що тепер війна.

В Столацькій окрузі було вбито 4000 невинних сербів, а вбивцями керували два католицькі священики. В Словенії в католицькій церкві на горі святого Урха було створено катівню, куди з відома місцевого католицького єпископа звозилися автомобілями серби, де їх мучили і, якщо нещасні від катування не помирали, то їх убивали або закопували живими. Куля вважалася великою ласкою. Головним катом там був католицький священик Петро Крижай.

Ось що говорить Голова народної влади в Словени Борис Кідрич: лЯ пам'ятаю католицьких священиків, котрі в Доленському своєю рукою кололи полонених... Я пам'ятаю католицьких священиків в Хорватії, котрі носили повні кошики з очима, що були вирвані у людей╗.

лУбивайте без передиху, я беру на себе усі ваші гріхи!╗ Ч говорив католицький монах-кат із Ясеновця.

Свідки говорять, що православне населення нищили як у таборах, так і на полі найбільш садистськими методами. О. Носов пише, що людей різали спеціальним ножем, який називався лсербосек╗; жертвам виколювали очі, різали голови. Убивали не лише чоловіків і жінок, але й малих дітей. У гірських місцевостях було знайдено сотні ям Ч глибоких колодязів, в котрі православних скидали тисячами, інколи цілими селами поголовно. Так було знищено близько мільйона православних.

В місті Глина 12 травня 1941 року було принесено в жертву 1200 православних сербів, їм рубали голови сокирою у вівтарі православного храму, після чого церкву, наповнену трупами, було спалено. Єпископів, священиків та монахів убивали з особливою жорстокістю. На тілах їм вирізували знаки сатанинського ритуалу. Були по-звірячому убиті чотири єпископа, сотні священиків і монахів, осквернені та зруйновані сотні храмів.

Усташський міністр Миле Будак заявив: лОдну частину сербів уб'ємо, другу виселимо, а всіх інших переведемо в Католицьку віру і таким чином зробимо їх хорватами╗.

Все це ми писали про війну 40-років, але на превеликий жаль, нічого не змінилося на півстоліття в Сербії на краще. Ось свідчення в'язня концтабору для сербів в Керестинці, вміщене в журналі лАрмія Країни╗ в 1993 році: лВ камері нас було п'ятдесят нещасних. Спали ми на підлозі, як худоба. Охорона кожний день знущалася над нами. Здавалось, що побоям і мукам не буде кінця. Всі допити супроводжувалися важкими побоями: ламали нам руки і ребра, били по нирках, кліщами виривали нігті... Найважче було, коли нас мучили електричним струмом. Але і цього було їм мало, вони приводили людей з вулиці, щоб ті били нас і знущалися над нами.

Хорватські штурмовики вночі по десять разів заходили в камеру полонених сербів. Той, хто не схопився чи не прокинувся", був зірваний або розбужений ударами прикладів, рук і ніг. Потім його відводили в іншу камеру лна проробку╗, де били до втрати свідомості.

Особливо мучили тих, хто був взятий в полон в формі міліції чи військовій. Навіть не віриться, що такі методи катувань могли прийти в голову людині.

Мокрими шнурами тюремщики тісно зв'язували нам стегна і йшли пити. Коли вони повертались, починалося немилосердне биття поліцейськими кийками по ногах, в яких застоялася кров; потім із сміхом і матюками розрізали мотузки, і коли кров знову текла по жилах, в нас починалися нестерпні болі. На кожен удар наших мучителів ми винні були говорити: лДякую, пане╗. Найгірше було, коли нас по дві, три години мучили електрикою. На тіло кріпили електроди і доходило до страшного болю і корчів. До того, ж нам не давали навіть стогнати чи кричати, а дозволялося тільки говорити: лДякую, пане╗.

Мучили нас і так званими лщупальцями для худоби╗, які нам кріпили біля очей, і коли потім включали електрику, очі в нас вилазили з орбіт; це неможливо описати, треба пережити щось подібне...╗

А це зовсім свіжі факти, їх подає лРадонеж╗, № 2 за 1995 рік. лВ травні цього року хорватські усташі ввійшли в палаючий Ясеновац. Той самий, в якому під час Другої світової війни був гігантський концтабір. В ньому хорватські усташі знищили більше мільйона сербів.

І рівно через 50 років хорвати знову входять в Ясеновац, в центрі якого ще стоїть пам'ятник жертвам усташів з написом: лМертві живим очі відкривають╗. Хорватська держава повністю відновила фашистську символіку, портрети вождя хорватських фашистів Ч на машинах усташів.

За інформацією міжнародних спостерігачів в захоплених містах йшли повальні розстріли мирних жителів, їх трупи спалювались.

Із міста Пакрац хорвати вивезли 15 автобусів з сербами, доля їх залишилась невідомою. Тільки на мості через річку Саву біля села Доня Барон хорвати розстріляли колону біженців (більше півтори тисячі людей). За останніми даними, в Західній Славонії вбито вже більше чотирьох тисяч сербів. І це число швидко зростає. Під час Другої світової війни середньовічні звірства хорватських усташів-католиків, які мали благословіння Ватікану, вражали навіть бувалих есесівців. Православна людина не може собі уявити, що священики здатні власними руками вбивати, а католицька черниця Ч завідувати дитячим концтабором. А Європа не знає про те, що серби в Хорватії повинні були, як жиди в Німеччині, носити позначку, тільки не шестикутну зірку, а букву лП╗ Ч православний.

Як і в 1941 році, в Хорватії в 1991 році очистка території від сербів починалася з вибухів православних церков. Списки вбитих православних священиків дуже нагадують списки Новомучеників, вбитих безбожниками після революції 1917 року.

лСвітова спільнота╗, котра три роки озброювала Хорватію, із злорадством спостерігає муки сербів...╗

Колись письменник Ф. М. Достоєвський говорив, що католицизм більш небезпечний, ніж атеїзм, тому що він проповідує недійсного, спотвореного Христа. Захопивши земний престол, папа римський взяв меч і добавив до нього лбрехню╗ гендлярство, обман, фанатизм і насильство╗.

У світлі цих історичних фактів хочеться запитати, чи міг Апостол Петро кидати людей в яму, як усташі? Чи міг Апостол, Павло рубати людям голови, як це було в місті Глина? Чи міг Апостол Іоанн Богослов палити людей на кострах, як це Ч з благословення пап Ч чинила інквізиція? Кощунно звучить..: Чи не так? А от лапостоли╗ папи римського усе це робили Виходить, що Апостоли Христа і лапостоли╗ папи Ч це різні люди. Вони ТАК не подібні між собою, ЯК і папа на Іісуса Христа.

Коли святий апостол Петро в Гефсиманському саду хотів мечем захистити свого Вчителя від євреїв і, замахнувшись ним, відсік Малху вухо, то Христос не сказав Петру: лРубай, коли!╗ Ч а сказав: лПетре, заховай свого меча, бо кожен, хто підніме меч, сам від меча загине╗.

А ось ще один випадок. Одного разу Христос із Своїми учнями зайшов у село Самарянське. Жителі цього села грубо зустріли Спасителя. Побачивши таке, Іоанн і Яків з гнівом сказали: лГосподи! Хочеш, ми скажемо, щоб вогонь упав з неба і попалив їх?╗ Але Христос не схвалив їхнього наміру. Він Своїм учням на це сказав: лНе знаєте, якого ви духа, бо Син Чоловічеський прийшов не губити людські душі, а спасати їх╗ (Лук. 9,54). -

Чи ж робить папа римський так, як вчить нас Господь наш Іісус Христос?.. Ні! Його вчення, його політичні погляди мають принципову розбіжність з вченням Христа.

Тепер з вуст того чи іншого уніятського проповідника можна почути: лВолодимир Великий теж був католиком, тому і ми теж католики╗. А ліпше цього мені довелося чути, як одна уніятка з азартом доводила, що католиками були Христос, цар Давид і навіть пророк Мойсей, котрий жив за 1200 років до Різдва Христового.

Такого лбогословія╗ та лмудрості╗ наші греко-католики набралися з-за кордону, від відомих крутіїв-езуїтів, які вміють бути католиками, уніятами, православними, буддистами і навіть язичниками водночас. За таке шахрайство їх не мучить совість, бо папи вже давно взяли на себе їхні гріхи. А коли так, то чому ж і не грішити?..