- 3 -

Тоді унію насаджували поляки, щоб знищити нас, а тепер її насаджують греко-католики з нашими премудрими РУХівцями. Але в ім'я чого? Заради великої Польщі, чи ради нашого знищення? Якщо так, то чому вони кричать, що будують Україну, коли фактично вони проти неї, вони руйнують її.

Унія готовилася поступово, ще за сто літ до її впровадження польські королі, не рахуючись з церковними канонами, зловживаючи правом патронату, самі призначили на кафедри архієреїв, в монастирі ігуменів, і навіть, деяких парафіяльних священиків. На ці місця вони ставили, певна річ, людей своїх, податливих, нестійких, щоб результатом їх служіння був перехід пастви в унію.

Саме таким був митрополит Онисифор. У 1583 році Галицько-Подільські миряни йому писали: Під час пастирського правління Вашої милості Церква зазнала багато лиха. Проти Церкви застосовувалися насильства, віруючим відмовляли в Святому Причасті, храми закривалися і запечатувалися, а священикам не дозволяли служити в них. Мирянам забороняли ходити в церкву Божу, їх звідти гнали, дзвони забрали в замок. Та, на жаль, це ще не все... Святій вірі на приниження, а нам на тяжке горе наші храми перетворилися на єзуїтські, а майно Руської Церкви передається латинським церквам.

Після Онисифора король Сигізмунд зробив митрополитом Михаїла (Рогозу) теж свою людину, слабохарактерну, здатну піти на компроміс і навіть зраду, що він згодом і зробив.

Те ж саме слід сказати і про ще одного ініціатора унії Іпатія Поція. Коли в 1593 році помер брестський єпископ Мелетій, король не захотів призначити на його місце достойного пастиря, а дав туди людину, котра за своїм духовним складом та вірою не була гідною не тільки сану єпископа, а навіть простого священика.Іск Подій був брестським кашщляном. Народився в сім'ї дворян. Оовіту отримав в Краківській католицькій академії. Навчаючись в академії, він засвоїв собі польсько-католицькі переконання і, відступившись від віри своїх батьків, став католиком, згодом перейшов у протестанство, а пізніше повернувся в Православ'я, щоб посіяти в ньому колотнечу та розкол. Оскільки неодноразове відступництво було відоме митрополиту Київському, останній не хотів посвящати Іпатія в сан єпископа, але королівський наказ примусив митрополита зробити те, що йому боронила його святительська совість. Таким був один з найголовніших діячів, який посприяв підписанню Брестської унії.

Другим поборником унії був Луцький єпископ Кирило Терлецький, який вів надзвичай розпутне життя і був звинувачений у вбивстві; на нього писали численні скарги патріарху Костянтинопольському. Кирила мали позбавити сану. Щоб цього не сталося, він поспішив утікти під омофор папи римського.

Унійна справа набирала швидкісних темпів. Поляки спішили зробити унію без згоди народу. Львівський єпископ Гедеон 1-го липня 1595 року написав протест проти такої унії. Він писав: Постанова про унію зроблена наперекір правилам і звичаям нашої Православної віри, нашим законам та вольностям без відома і дозволу патріархів, наших духовних наставників, Постанови духовного Собору, а також без волі світської влади, як відомих старожитних вельмож, так і простих людей Православної віри, без згоди яких ми нічого не хочемо робити.

Щоб вирішити цю справу, православні єпископи і Костянтин Острозький просили короля дати дозвіл на скликання Собору. Але Сигізмунд III, боячись що такий Собор може піти на шкоду його планам і виступить проти унії, дозволу на це не дав, а замість цього двох зрадників єпископів Іпатія Поція та Кирила Терлецького послав до Риму.

23-го грудня 1595 року згадані єпископи на аудієнції у папи Климента VIII в присутності кардиналів цілували пантофлю на нозі папи і, стоячи на колінах, подали йому прохання від зрадників-єпископів прийняти їх в лоно Римської Церкви. На згадку про цю подію було вибито медаль, з одного боку котрої був зображений папа, а з другого папа на троні благословляє уніатського посла, який рабськи стоїть на колінах. Внизу надпис:. .Руських приймаємо і дата 1596 рік.

Своїм листом від 7 лютого 1596 року папа повідомив короля Сигізмунда III про підписання унії з Поцієм і Терлецьким, просячи Ціовд. допомагати уніятам, а митрополиту Михаїлу Рогозі наказав скликати Собор єпископів, Щоб вони на ньому прийняли постанову про свою згоду з Римом.

Православні використали дозвіл короля на скликання Собору І прибули на нього в Брест в 1596 році. Проте проуніятські настроєні єпископи не захотіли, вірніше, побоялися робити спільний Собор єпископів православних і уніятських. Отже, члени Собору з самого початку розділилися: з одного боку були православні, а з другого уніяти, католики і представники від короля.

Православний Собор засудив унію, а всіх єпископів, які погодилися на неї, оголосивши зрадниками, позбавив священного сану.

Уніятське ж духовенство на своєму Соборі винесло таку постанову:

1.       З'єднання з католицизмом;

2.        Папу визнати Головою Церкви;

3.        Службу Божу і обряди греко-східної Церкви залишити недоторканими;

4.        Мова в церквах слов'янська;

5.        Залишити старий календарний стиль;

6.        Причастя під двома видами, а не на облатках;

7.        Хрещення залишити без змін;

8.        Щоб уніятському духовенству мати такі ж права і почесті,, ,як і в католицького;

9.        Руському духовенству засідати в сеймі;

10.     Дозволити уніятському духовенству мати сім'ю, а не заганяти його в целібат;

11.     Уніятів не примушувати переходити в католицизм.

Хоча усі ці вимоги і не подобалися королю та єзуїтам, вони все одно погодилися з ними, бо добре розуміли, що важко зробити лише перший крок, а далі все поступово дійде до свого злого завершення і буде бити українець українця та кричатиме: Геть за Збруч! Геть за Урал! Розрахунок було зроблено на вашу довірливість, щоб не сказати гірше. І вони, поляки, як бачимо, не прорахувалися. Ми стали ворогами самі собі або, як пише Т. Г. Шевченко, стали варшавським сміттям. Цілуємо у папи-поляка туфлі на ногах та ще й пишаємося цим! А поляки уніятам цілують туфлі?.. Ні!

Унія королем затверджена. Робота пекельна зроблена. Церква Христова пошматкована. Людей пересварили. Учасники Собору роз'їхалися.

І почалася нова робота: насадження унії силою, вогнем і мечем, на людській шкірі, а не на папері. Король, єзуїти, поляки сміялися з чубариків, бидла, котрих так ловко їм удалося обдурити.

Після Собору в Бресті король польський Сигізмунд III видав указ всім православним (поляк-католик диктує православним. Чи ж не дивно це?!), щоб вони не визнавали православних єпископів, а лише уніятських. Король наказував суворо карати усіх противників унії.

Унія була пов'язана з дикими вибриками поляків. В 1620 році на Варшавському сеймі Лаврентій Древинський говорив з обуренням, що у великих містах православні церкви запечатані, майно церковне розкрадене, в монастирях замість монахів худоба стоїть, духовенство розігнане, діти помирають нехрещеними, тіла покійників без церковного обряду з міста, як падаль, вивозять, народ без вінчання живе, без Причастя помирає.

До такого жалюгідного стану наша Церква могла дійти тільки тому, що уніятські єпископи Поцій, Рутський, підтримувані польським урядом, знущалися з православного духовенства різними методами. Поцій православних священиків проганяв з парафій, карав їх ув'язненням, брив їм бороди і голови. Під час церковної служби він на чолі озброєних жолнєжів (солдат) вривався до православних храмів, хватав священика, мов злочинця, бив його, обдирав святі престоли, забирав з собою чаші, хрести і антимінси. І за всі ці бандитські діяння Поцій не боявся покарання з боку закону. Він хвастовите заявляв: Ніякий суд в Польщі не посміє засудити мене!

У своїх злочинах не відставав від нього Йосип Рутський, а особливо безчинствували Йосафат Кунцевич, архієпископ Полоцький та йому подібні. Йосафат це хижий вовк в монашеській рясі. Його жорстокість щодо православних обурювали навіть деяких поляків.

Ось що писав 9-го січня 1621 року литовський канцлер Лев Сапіга уніятському митрополиту Йосипу Рутському: Не лише я, а й інші засуджують те, що отець Владика Полоцький занадто жорстоко почав діяти і дуже набрид: став огидним для народу, як в Полоцьку, так і скрізь. Давно я попереджав його стосовно цього, просив, переконував, щоб він не був таким жорстоким, але у нього були свої міркування.

У православних ім'я Кунцевича в'яжеться з бандитизмом, але /' ніяк не з християнством. В листопаді 1623 року в Вітебську Йосафат Кунцевич розпорядився, щоб викопували тіла православних небіжчиків і кидали їх собакам.

По всій своїй Полоцькій єпархії в Могильові, в Орші він наводив жах на православних. Він закривав і палив Божі храми. Лев Сапіга, ревний католик, не витримав цього і 12 березня 1662 року Кунцевичу писав: Мені ніколи і на думку не спадало, що ви будете заганять в унію такими жахливими методами. Безоглядним насиллям мучите ви руський народ і штовхаєте його на бунт... Вам відомі нарікання простого народу, що йому ліпше було б бути в турецькій неволі, ніж терпіти такі страшні переслідування за віру і благочестя... Ви пишете, що ви без докорів совісті топите православних і рубаєте їм голови,., що треба православні храми віддати на безчестя... Ви закриваєте храми, щоб люди без покаяння і християнських обрядів помирали, як нехристи... Замість радості ваша продажна унія принесла нам одне тільки горе, неспокій, бунти, так що ми хотіли би, щоб її зовсім не було...

22 травня 1620 року в Троїцькому монастирі поблизу Полоцька місцеве населення зібралося, щоб помолитися, але на нього чекало велике горе. Уніяти разом з солдатами оточили всіх, зігнали в храм, який підпалили. А в цей самий час на сусідньому пагорбу під крики тих, закритих в храмі, які в полум'ї гинули, Йосафат Кунцевич, відправляв подячний молебень.

Отак святі папи разом з уніятами та поляками заганяли українців в католицький рай!

12-го листопада 1623 року Кунцевич з шайкою своїх головорізів прибув до Вітебська і розгромив намети (бо храми були закриті), в котрих православні таємно проводили свої Богослужіння. Виведений з терпіння народ накинувся на Кунцевича і камінням та палками забив його до смерті. Тіло цього виродка люди запхали в мішок і кинули в річку Двину.

Польський уряд за смерть Йосафата відповів звірячими репресіями: близько сотні православних було мучено, а потім убито. Помстилися: за одного убитого забили 100 чоловік. А от за великомучеників Дмитрія, Варвару, Катерину, Георгія нікого не убивали. Тому-то вони і святі. Праведники ніколи не проливають чужої крові, вони проливають тільки свою, чого не скажеш про Кунцевича: він навіть після своєї смерті убиває.

Тоді ж постраждав від уніятів і святий Афанасій. Народився він у Бресті. Будучи монахом, ніс високі подвиги в різних монастирях. Він виступав проти тодішньої унії і багатьох навернув до Православ'я. А уніяти скаженіли. Вони нападали на православні храми.. Одного разу, Афанасій молився перед Куп'ятицькою іконою Божої Матері, він почув голос: Афанасіє! В ім'я Куп'яницького Мого Лика подай скаргу в сейм, королю Речі Посполитої, погрожуючи їм праведним Судом Божим, котрий їх постигне, якщо вони не покаються. Нехай вони зовсім відкинуть унію і синів Церкви Православної залишать в спокої, що необхідно в першу чергу. І тільки тоді прийде ласка Божа.

Підкоряючись цьому Голосу, святий Афанасій в 1643 році поїхав до Варшави. Там він на сеймі виклав усі кривди, які православні терплять від католиків і уніятів. Афанасія за це кинули до в'язниці. Після звільнення він знову прибув до Бреста, де йому і його пастві мстилися католики й уніяти разом. Вони чинили знущання над православними святинями, в храмах фанатики зривали богослужіння та грабували вірних в Кобрині, наприклад, уніятський архімандрит Облошинський, зустрівши на дорозі православних монахів з Куп'ятицького монастиря, пограбував їх, відняв коней, священику обрізав бороду, роздягнув до нитки диякона і тоді відпустив їх. Побачивши на вулиці православного священика, уніяти кричали: Ось він, русин! Господи, помилуй! Люпус, вовк, єретик! Турко-грек! Наливайко!

Шукаючи правди, Афанасій поїхав до Кракова, але й там посміялися з нього, як і у Варшаві, кинули його в тюрму, закувавши в кайдани. Звільнившись з краківської в'язниці, Афанасій подає супліку, скаргу, новому польському королю Владиславу IV, в котрій викладає ті кривди, які православні терплять в Польщі від уніятів. За таку діяльність святого

<< Предидущая стр. Главная страница Следующая стр. >>

Перейти к странице:

 1_2_3_4_5_6_7_8
Hosted by uCoz